МАТЕРІАЛИ ДЛЯ

БАТЬКІВ

ЕФЕКТИВНЕ ВИХОВАННЯ БЕЗ ПОКАРАНЬ

Чому покарання не працюють?

Покарання дітей часті у багатьох родинах. Погрози й докори, ляпаси й потиличники, ремінь і заборона виходити з кімнати. А як боляче ранить почуття провини або сорому! Але річ у тім, що покарання неефективне як виховний прийом.

Покарання викликає у дитини страх. Від страху дитина може перестати погано поводитися. Але це лише поверховий ефект. Якщо уважно спостерігати за поведінкою дитини, стає зрозуміло, що вона шукає способів, як відплатити кривдникам. Вона може вередувати, псувати речі, робити щось на зло, намагатися відігратися на братах чи сестрах. Крім того, застосування покарання викликає в дитини лють, образу, бажання помститися. Ці почуття не сприяють успіху виховання, хіба що ви хочете виховати у неї саме їх. Іншими побічними ефектами покарання можуть бути нерішучість, невпевненість у собі. Психосоматичні захворювання (зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця) теж часто є наслідком стресу, викликаного покараннями.

Головна причина, чому ми вважаємо покарання дієвим, - найчастіше небажана поведінка припиняється. Це, однак, означає тільки те, що ми перестаємо її бачити.

Покарання й погрози вчать дитину не попадатися, роблять її метикуватою, потайною. Небажана ж форма поведінки видозмінюється з часом, стає непомітною для нас. А згодом виявляється у вчинку, причин якого не можемо пояснити.

Звідки з'явилося насильство у вихованні?

Застосування насильства у вихованні старе, як світ. І не дивно, адже насильство так само старе, як метод взаємин між людьми, між чоловіком і жінкою. Оскільки насильство було нормою життя, то і способи виховання дітей усіх часів будувалися на насильстві.

Незважаючи на те, що зараз уже ХХІ сторіччя, і ми живимо у цивілізованому суспільстві, насильство щодо дітей, слабких і беззахисних істот, як і раніше, залишається поширеним типом поведінки.

Дуже часто під виглядом виховання насильство є способом проявити свою силу, ствердитись за рахунок слабкого, адже покарання підтверджує владу.

Грубий п'яний батько, який б'є ременем сина-двієчника, звичайно,ж не виховує його, а тільки демонструє своє становище голови родини, син же мріє вирости, щоб відігратися.

Коли ви збираєтесь застосувати покарання, запитайте себе, що вам насправді потрібно: змінити поведінку дитини чи продемонструвати свою силу, правоту?

Якщо перше, то покарання як метод неефективне, і ми про це поговоримо докладніше, якщо друге –ви на правильному шляху.

Друга причина застосування покарання як методу виховання: батьки просто не знають, що є ефективніші методи. Їх цього ніхто не вчив. Є вислів: найважливіша професія у світі –батько, але цієї професії ніде не вчать. І це справді так.

Люди, в основному, переймають стереотипи виховання своїх батьків. Це природно для людини –виховувати свою дитину так (такими ж методами), як виховували її.

Методи батьків можуть не підійти –адже ми живемо у світі, що дуже сильно відрізняється від того, де жили наші дідусі й бабусі, мами й татусі.

Часто батьки такі заклопотанні, що не можуть приділяти достатньо уваги дитині: стежити за її поведінкою, вчасно відволікати від небажаних занять, терпляче пояснювати, що можна робити, а що ні і чому. Мимохідь відлупцювати її за вчинене і сказати «не можна» -набагато простіше й швидше. Або ще ситуація: ви довго, спокійно і розумно намагаєтесь показати дитині, що вона зробила «погано» -набагато простіше й швидше. Або ще ситуація:ви довго, спокійно і розумно намагається показати дитині, що вона зробила «погано», а вона не розуміє. І от ваше терпіння лопнуло, ви вирішуєте вдатись до покарання.

Зупиніться, дитина не винна, що у вас замало терпіння. Адже поки ви спілкуєтесь з нею по-доброму, ваші стосунки залишаються хорошими, дитина щиро намагається зрозуміти вас, поважає ваш авторитет і відчуває гордість, що ви спілкуєтеся з нею на рівних.

Якщо вона все ж «не зрозуміла» своєї провини, покарання не допоможе.

Адже батьки, які щодня карають своїх дітей навіть за незначні провини, так само безсило розводять руками зі словами «не розуміє».

Чому діти «погано»поводяться?

Взагалі-то завжди, коли дитина «погано» поводиться,для цього є конкретні й дуже вагомі причини. Психологи запропонували класифікацію мотивів «поганої» поведінки дітей. Принципова новизна цієї класифікації полягає в тому, що вона не так відповідає на запитання, чому ця дитина «погано» поводиться, як вказує на те, що потрібно зробити, щоб ця дитина все менше хотіла би повторювати свої дії.

Такий прагматичний підхід до виховання (якщо працює) знайшов численні підтвердження в реальному житті.

Існує лише 4 мотиви, за яких діти «погано» поводяться: привернення уваги, вплив, помста й уникнення невдачі.

1. Привернення уваги –«мені потрібна твоя особлива увага».

Напевне, найнеприємніше для будь-якої людини –почуватися порожнім місцем. Коли батьки, ровесники, колеги не реагують на вашу присутність: не бачать, не відповідають, не помічають –що хочеться зробити нормальній людині? Підвищити голос, розсердитись. Хочеться так чи інакше дати зрозуміти: я –не порожнє місце!

Якщо потреба важлива, вона має бути задоволена. І діти навчилися її задовольняти. Що робить маленька ще людина, коли їй потрібна увага? Її вже навчили, як просити їсти й пити, але як правильно просити уваги? Цього багато хто не знає і у зрілому віці. Півторарічний малюк методом спроб та помилок швидко знаходить спосіб привернути увагу. Для цього потрібно зробити щось погане. Наприклад, розбити, розлити, вдаритися. І тоді мама відірветься від телефону і зверне бодай якусь увагу - нехай негативну,але увагу! У дитини формується стійкий умовний рефлекс: хочеш уваги - поводиться погано. Рефлекс з'явився «ненавмисне», але запрацював, став настільки міцним, що спрацьовує у будь-якому віці, варто лише людині відчути себе вибитою з колії. Чоловік приділяє мало уваги –буде скандал або пересолена вечеря, діти обділяють увагою –можна злягти із серцевим нападом. Роби погано –і тебе помітять! Адже у нашому житті прийнято більше уваги приділяти «поганій», а не хорошій поведінці.

2. Вплив –«ти мені нічого не зробиш».

У сучасному житті діти практично не бачать прикладів рівноправних, партнерських стосунків. Навпаки, існує мода на «сильну» особистість, «на крутих».Діти й підлітки бачать тільки зовнішню, ефективну сторону владолюбної поведінки. Дитина просто не знає, що для того, щоб бути сильним, зовсім не обов'язково бути агресивним, досить бути впевненим у собі. Головна відмінна риса «впливу» від «привертання уваги»-як поведеться дитина після того, коли ви зробите їй зауваження. Якщо вона одразу припинить «погано» поводитися – вона досягла своєї мети. Але якщо її поведінка стане ще гіршою, її мета – вплив.

3. Помста –«шкодити у відповідь на образу».

Помста схожа на владу, але причини «поганої» поведінки –глибші. Якщо владолюбець просто випробовує вас, то месник викорінює внутрішній біль, якого завдали, можливо, ви самі, не помітивши цього, а, може, хтось інший. Відчувши свою нікчемність, страх, образу, людина схильна помститися за все це комусь.

4. Уникнення невдач! — «не буду и намагатися — все одно не
вийде».

Ці тихі діти — цілком слухняні, просто вони безініціативні та безпомічні. Часто намагаються занадто підкреслити свої слабкості та переконати дорослих, що вони дурні або незграбні. Такі дітии очікують у відповідь жалю та допомоги в елементарних речах.

Отже, перед нами чотири мотиви поганої поведінки. Розповідаючи про них, ми мали на увазі, що будувати свої стосунки з дітьми з різними мотивами поведінки необхідно по-різному. На навмисну поведінку дитини, яка хоче привернути увагу, школи корисно взагалі не зважати, щоб не закріплювати її. Але подумайте, як знайти час для того, щоб приділити дитині увагу — вона має потребу у цьому. Що ж до поведінки владолюбця, найкраще, що може зробити дорослий — демонструвати свою твердість, позбавлену агресії. При цьому необхідно подумати, як дитині проявити себе позитивно: дати ій право вибору, допомогти відчути себе у чомусь компетент­ною. Важко правильно відреагувати у випадку, якщо мотив поведінки — помста. Адже в цій ситуації зазвичай і помилки, и образа взаємні. Природна реакція батьків — довести свою правоту и наполягти на своєму — не працює! Звинувачення у відповідь тільки посилюють проблему, а покарання є для дитини виправданням нової агресивності. Треба знайти в собі сили и мудрістъ зробити перший крок до примирення. А от тій дитині, яка уникає невдачі, потрібна підтримка. Не робіть усе замість неї, а хваліть навіть за незначний прогрес у вміннях, навичках, досягненнях.

Кiлькiсть переглядiв: 488